Живи,солдате…

Живи, солдате, в холоді іржі

Чужих амбіцій і безпечних кроків,

Коли вичерпні сили на межі,

А за плечима тисячі пророків.

 

Коли стрічаєш ранки у імлі

Одвічних пострілів і влучень,

А руки змиті кров’ю у землі,

І дні наповнені небажаних розлучень.

 

Живи, солдате, у хвилини забуття,

В потоках, де кується перемога.

Ми молимося за твоє життя

І просимо благословення в Бога.

 

Борись, солдате, в попелі  і димі

Отруйним смаком владних поривань.

Це випробовування, що дане людині

На благо віковічних сподівань

.

 

Хай проростає з мальв бажання жити,

Бо вельми важко зносити тягар.

Дай Бог тобі, солдате, відслужити

Й залишитись живим між чвар!

 

Живи, солдате, бо тепер щоночі

В кімнаті плаче твій маленький син.

І споглядає в материнські очі,

Та знов лягає спати сам-один.

 

А за столом вже котрий вечір

Донька малює татові літак:

«Вертайсь скоріше, татку, до малечі!»

І засинаючи згортає у кулак.

 

Та десь на кухні під старим вікном

Твоя дружина умивається сльозами.

Уста, роздерті в кров, видніють під чолом,

Вона самотня у обіймах із думками.

 

Ховає біль і крик душі невміло,

Щоб вберегти надіями дітей.

Згорьована стиха й несміло

Щораз чекає радісних вістей.

 

Живи, солдате, бо у рідній хаті,

Де ти зростав немало літ,

Уже злягла твоя старенька мати,

А біля неї батько сивий зблід.

 

Бо їм без тебе білий світ – руїна,

Порожня пляма в пам’яті слідів.

І день, і ніч благають на колінах

Всевишнього за всіх-усіх батьків.

 

Тож ти живи, солдате, живи, чуєш?

Не дай їм розтоптати найсвятіше!

Ти для своїх дітей життя рятуєш,

Тож повертайся ти до них скоріше!

 

Спини завзяттям днів безпечність,

Прісного смаку сутичок різких,

Пісень жалобних безкінечність,

Живи, солдате, ти не з боязких!

 

Щоби забути наскрізь запах смерті

І відчайдушних лементів в бою,

За тих бійців, котрі давно вже мертві,

 За Україну вільну і сім'ю свою.

 

Коли наплачуться всі матері й дружини –

Такі болючі помилки і прорахунки –

Як ти, солдате, будеш між чужими,

Згадай дітей своїх заплакані малюнки.

 

І буде вдосталь тобі міці й сили

Збороти стогін й біль на попелищі.

Війна – жорстока і несправедлива,

А її наміри завжди найвищі.

 

Не напишу для тебе слів банальних –

Пісень патріотичних вийшов час.

Між сутичок й смертей реальних

Тримайсь, солдате, повсякчас!

 

Бо йде відлунням український стогін,

Плачами сповнені усі церкви.

Ти десь вартуєш на кордоні строгім,

Живи, солдате, чуєш нас, живи…