Листи

Зашепотіло знов осіннє листя

Про затяжне курликання лелек.

Батьки старенькі поблизу обійстя

Милуються таночками смерек.

 

І  дограють сумними струнами роки,

Пережите удвох і тяжко наболіле,

Прядуть надвечір кружево думки,

Де все, чого  бажалось їм,  зітліле…

 

У водограї швидкоплинної ріки

Вони чомусь так швидко постаріли,

І відмолили Господа за всі гріхи,

За те, що один одного зустріли.

 

Десь миготять зірки вечірнім небом,

Вони у спогадах схвильовано тремтять,

Жасмином пахнуть і травневим медом

Та у далекий край щораз летять.

 

Бо поміж сотень магістралей,

Осіли діти їхні, наче голуби,

Не бачать батьківських печалей

Через гнітючі голоси  юрби.

 

Надбавши благ, голублячи онуків,

Мчать без упину вже за роком рік,

І чути відголосся перезвуків

Життєвих вдач, що вже не мають лік.

 

І ніби склалося все, як хотілось,

Та котру ніч вже сняться дивні сни,

Неначе лихо нишком притаїлось…

І стали линути батькам листи!

 

Про все-усе, чого вони не чули,

Про що тривожилися їх серця.

Вони у клопотах  батьків забули,

Сльозинки крапають із їхнього лиця.

 

Через запилену бруківку-шлях

Один за одним ринули  листи,

Сідають сутінками на густих полях,

Щоби  стареньким все розповісти…

 

Усе село у гомоні вирує:

Вже рік потому, як обох не стало.

Ніхто не їде і людей не чує,

Стежки додому вже позамітало…

 

І знов несе  поштарка у торбині

 Купу листів, відправлених в нікуди  ,

І розлетяться вони  в лютій хуртовині,

Немов розтануть спогади усюди.

 

 

Вже скоро сніг запорошить пороги,

А потім і весна крилата підійде,

Розходяться вони  на півдороги,

Листи все йдуть, та їх ніхто не жде…