Матерям
Тим, які у сивині прожитих днів так і не дочекалися своїх дітей, і тим, які піклуючись про власних дітей, забувають батьків…
Хмільна весна збудила сонні води,
Холодний дощ до мене стукає в шибки.
А я тримаю у руках твоє стареньке фото
І пригортаю до грудей, немов це рідна ти.
Ти, мамо, тут ще зовсім молода
І сивини не видно у волоссі.
Немов волошки очі, золота коса,
Й уста твої, не змучені в тривозі.
Прозорі сльози ллються на папір…
А в нас з тобою, мамо, посмішка одна!
Моя кохана ластівко, повір,
Що й доля мабуть буде в нас одна.
Я пам’ятаю, мамо, як я вперше
У місто від’їжджала на навчання,
Як мовчки плакали ви з батьком коло стежки,
А я стареньку хату обіймала на прощання.
Вже потім заміж вийшла, народились діти,
І я поринула у вічнії турботи…
А мати потай мріяла онуків поглядіти,
Або хоча б поглянути на їхнє фото.
О, скільки літ пройшло потому!
І ні листа, ні звістки, ні дзвіночка!
Все ніколи, все відкладаю путь додому,
А мати стиха біль закутує в сорочку…
Спитають люди – Пише моя доня,
Й онуки вже до школи восени пішли.
А від неправди біль стискає скроні,
І очі спозарання вмиті вже слізьми.
Щодня молилась Господу в кімнаті на колінах:
«Благослови її і сохрани, о Боже!»
Зустрітись з донькою на старість так воліла,
Бо материнське серце все пробачить зможе.
Ховала тугу і печаль в невтомній праці,
Гадала, що тяжка робота стулить рани.
Та це ж не так… і якось вранці
Відчула вже, що світ спливає під ногами…
Весняні перші квіти на стежках
Не віщували лиха і тривоги.
Несли на цвинтар матір на руках
В її останню святу дорогу…
І я летіла, наче птах безкрилий,
Крізь села і міста, між вулиць і доріг,
Та швидко плинув час змарнілий –
І я не встигла й впала на поріг.
Стала порожньою батьківська хата,
І над криницею схилився старий клен,
Тут маминою ласкою ще пахне м’ята,
Й милуються собою квіти хризантем.
Ти тепер мені снишся завжди,
Я у спогадах сплю й прокидаюсь.
Ти за все мені, мамо, прости,
Не живу – увесь вік я караюсь.
Що не вклонилася тобі до ніг,
Не приголубила твої у зморшках руки,
То є великий непрощенний гріх –
Як серце матері згорає від розлуки.
Шануйте, вірте, шліть листи й вітання,
Бо вже видніють за порогами літа.
Цінуйте сльози матері, і біль,й бажання,
Вона - небесний янгол, матінка свята!
Інші вірші
З Україною в серці ( 1-й розділ)
Болить за тебе серце, Україно!
Шевченкове слово крізь терна віків…
Справа мого життя (2-й розділ)
Для вас, батьки… (3- й розділ)
Навідуйтеся до батьків у гості!