Шевченкове слово крізь терна віків…
У скруті виріс малий Тарас,
Пригнічений у наймах лютих,
В самотності й кріпацтва час
В кайдани панськії закутий.
Самозаглиблений та здібний,
Нескорений тяжким свавіллям,
Нікому в світі непотрібний
Та поневолений безсиллям.
Безрадісне дитинство сироти,
Біль в грудях від тяжкої праці…
Присмак жалю, образи, гіркоти
Й роздерті в кров юнацькі пальці…
Він не спинився від невдалих спроб,
Бо вольовий був, непокірний,
Не піддавався наступам хвороб,
Мав наполегливості дух безмірний!
Шукав науки й потай малював
В поміщицьких маєтках пишних,
Виборював права й чекав
Змін і пробуджень втішних.
Ба навіть там, на чужині,
Колючий оренбурзький степ
Стрічав його на засланні,
Де все змертвіле і пусте.
Та він творив, писав і снив
Багатством материнської землі
Й не раз гірку сльозу зронив
В тюремній і сирій імлі.
Й хоч тих подій уже не розгорнути,
Нехай для нас святинею спливе
Ота Вкраїна, що уже не повернути
І та, яка восстала і живе.
З руїн великих і кайданів,
Оновлена й вознесена вершин,
Сподвижена ідеями майданів
Та вольна духом, як і вірний син.
Бо Кобзарева слава – океан могутній
На перехресті полумʾя епох.
Це – гімн свободі незабутній,
Скарб для нащадків багатьох.
Який не тліє в попелі буденнім,
Що не під силу нам переписать!
Й рятуючись у боротьбі щоденній,
Вклонімося й клянемось памʾятать!
Народжене в потоках болю,
Не знаючи кордонів, меж,
В тривожних снах за світлу долю,
Бо все здійснилося усе ж.
Все, де Тарас торкнувсь пером
Чи змахом пензля у любові,
Для нас живе нині добром,
Як шепіт єдності в розмові.
Його слова – непримиренні і прості,
Немов художнє мислення народу,
Це – ясність дум у звичній простоті
За українську вічную свободу.
Це – подих істин одкровення
Для нас, сучасних поколінь,
Апостол правди і натхнення
Й одвічна боротьба сумлінь.
Національна памʾять давніх літ,
Коловорот історії сюжетів,
Майстерності й ліризму плід,
Малюнки героїчних силуетів.
Це – відданість, самопожертва
В імʾя нездійснених начал,
Зізнання найтепліше і відверте,
Для сьогодення вірний ідеал.
Він сипав щирість між рядками,
Змальовував симфонію буття,
Й, крокуючи терновими стежками,
Моливсь за Батьківщини майбуття.
І підіймаючи народну волю,
Свідомість дочок і синів
За Україну і кращу долю
Писав, боровсь і так волів!
Його устами мовить віра
Й не згасне велич пророчих слів,
І омине нас моральна прірва,
Бо дух завзятий не спопелів!
За щастя, радість і нашу гідність,
За незрівнянну квітучу мову
Боротись разом – це необхідність,
Бо нас єднає Шевченка слово.
Пророче, благовісне, сильне,
Глибоке, сповнене надій,
Що наша слава не загине
Поміж конфліктів і подій.
І ми, читаючи Тарасові рядки,
Відтворюючи поетичну панораму,
Оспівану на довгії віки,
Немов самі втрапляємо до храму.
Де людяність, багатогранність
Іскряться в галереї почуттів
Й невимушена бездоганність
Рішучих і гуманних відкриттів.
Гордімося, нащадки Кобзареві,
Бо то є серце наше й сила!
Вклонімось славному творцеві,
Зоря якого незгасима.
Та переймаймо висоту душі
З глибин любові, литих на папері,
Пірнаймо в спадщину віршів,
Народжених у видатній манері.
Любімо щиру, барвінкову,
Багатостраждальну і нову,
Вірну, правдиву, світанкову
Вкраїну нашу вольну наяву.
Як вчив Шевченко між свої творінь –
Не припиняти вірити і йти
В долину усвідомлень і прозрінь,
Де Україні бути і цвісти!..
Інші вірші
З Україною в серці ( 1-й розділ)
Болить за тебе серце, Україно!
Шевченкове слово крізь терна віків…
Справа мого життя (2-й розділ)
Для вас, батьки… (3- й розділ)
Навідуйтеся до батьків у гості!