У добру путь…

Рясніють за вікном вишневі квіти,

І ніжить вдосвіта бузковий аромат.

В далеку путь рушають мої діти,

Вальсуючи в мелодіях  сонат.

 

Які шляхи? Які дороги будуть?

Хто їх зустріне? Чи любитиме без меж?

Згадають, чи скоріш за все забудуть?

Чи лишать тільки спогади усе ж?

 

Які випробування їм судились?

Чи не розгубляться між вихрами подій?

Лиш тільки би людьми лишились,

Лукавства уникали , безнадій.

 

Чи збережуть в душі мої писання

І настанови на щасливе майбуття?

Хто зна,  чи знадобляться їм повчання,

А чи пірнатимуть у прірву забуття?

 

Нехай і так. Лиш доля була б схильна,

І оминало  лихоліття їх життя!

А віра в себе, щоб була всесильна,

Бо тільки так їм підкоряться відкриття!

 

Дай, Боже, їм дійти вершини

І здійснення їх заповітних мрій!

Щоби із недостиглої зернини

Зросло суцвіття вчительських надій.

 

Рушайте, любі, хай же вам щастить!

Я помолюся тихо на прощання…

І не один ще раз згадаю  мить,

Яка посіяла в моїй душі чекання.

 

Бо пройдуть дні, як завжди, у турботі,

За обрієм знов з’явиться розмай,

І в котрий раз у втомі на роботі

Згадаю серцю дороге украй…

 

Почувши теплий вересневий дзвін,

Переступлю поріг у рідний клас,

І мріями закутаюсь між стін,

Щоби зустріти вас іще хоч раз…

 

Поглянути, які ви вже дорослі

І розпитати: хто з вас де? І як?

Бо крізь буденності стежки порослі

Ви все ж прийшли - це краще всіх подяк…

 

Я залишаю вам рядки на згадку,

Нехай вони удачу принесуть,

Міцне здоров’я, успіхів, достатку,

Рушайте, мої рідні, в добру путь!

 

Зростайте у любові й мирі,

У затишку родинному сповна,

Собі не зрадьте у життєвим вирі,

І хай насниться вам оця весна.

 

Купайтеся у щасті невимовнім

І не марнуйте у безділлі дні,

Мудрішайте у розвитку духовнім,

Всього найкращого вам, золоті мої…